Ну якщо вже пішли жарти то докину свої п'ять копійок про один з останніх перельотів Раяном з Модліна в Болонью.
Від коли себе пам'ятаю завжди відчував якийсь сентимент до італійців. Вони чимось нагадують мені українців - пофігісти, веселуни, добряки, мають подібне настановлення до життя. А після останнього перельоту я остаточно закохався в цю країну. Виліт на Болонью є одним з останніх рейсів в Модліні. Екіпажі і пасажири втомлені важким днем - хто роботою, хто добиранням в аерпорт. Тому настрій на стійці такий собі. Тим більше, що рейс затримувався на 40 хв., а чергу на посадку вистроїли практично за розкладом. Стандартно працівники на гейті ходили між пасажарами і помічали багаж, який треба було здати перед трапом в багажний відсік, а також робили віза-чек для пасажирів з поза Євросоюзу. Отже, після майже годинного стояння в черзі нарешті почали запускати в літак. Посадка відбувалась стандартно, через два виходи. Екіпаж був італійським. Я вперше за весь час відколи вперше летів літаком побачив, що передполітне демо дивились усі пасажири літака. При чому, не тільки дивились, а ржали як коні. Саме ржали, а не сміялись. Стюарди і стюардеси влаштували цілу виставу. Не знаю, чи це було заплановано, чи просто вже від втоми розслабились. Епогеєм демонстрації була фраза про поведінку під-час випадання кисневих масок. За версією італійців в цьому випадку її вже не ма чого одягати. Треба просто спокійно перехрестится

А вже тоді за бажанням можна її одягти. З одного боку ніби це трохи і перебір, але серед пасажирів не було жодного незадоволеного обличчя. Весь політ в салоні вирувала тільки позитивна енергія, яку веселуни інталійці постійно підігрівали новими жартами. Кінецьдня, ніби вже би мали падати з ніг, енергії не залишилось, а вони ще примудрялися в такій ситуації так веселити пасажирів. Чомусь в цей момент згадався мій політ кілька років тому Аерофлотом. Стюардеси так кричали на пасажирів, що складалось враження про захоплення літака терористами. Як можна по різному виконувати одну і цю ж роботу. Ще тільки додам прийємний момент при поверненні з Болонії теж Раяном. При посадці на гейті перевіряли посадкові і документи. Переді мною йшов громадянин Росії, якому довго листали паспорт, шукаючи візу. Потім йшов я. Взяли паспорт, і як тільки почали його листати я кажу, що мені віза не потрібна. Італійка аж підскочила з радості. Почала сі-кати і казати Україна. Перепросила і з усмішкою віддала паспорт. Одним словом, може це і не показова ситуація, але перельоти Раяном з італійцями запам'яталися на довго.