Аеропорт Шарль-Деголь мене не розчарував, тримає марку – самий Є**ний Аеропорт світу. 3-й рік поспіль! Ета бил театр абсурда %username% Я виїхав в 4-й!!! щоб попасти на рейс в 8-й, і лееедь встиг. Все почалось ще в Парижі, пробки такі, шо стояли навіть мопеди. Ми виїжджали з міста більше години. І незважаючи на це, я ваще не переживав, так як часу було ооовер до**я, з запасом. Я був впевнений, що от зараз ми виїдем на об'їзну і всьо! Ща поєдім! Егегей!
Но.... Нєт!
На трасі обнаружілась єщо одна пробка. Це була ,всьоголіш, пробка в іншу пробку. Короче із швидкістю 30км/г, ми добрались до аеропорта. Аж! За 2 години! Я думаю ну всьо, за**ісь, я в терміналі, ще є 20 хв до кінця чекіна, шо может пайті нє так?!
Но... снова нєт!
Все автоматизовано, навіть багаж дропофф, і бездушний, с*ка, робат, клав на те, що в мене всього 1кг овервейт. А я, наївная душа, перед тим, ще і сумку обматал за 10 євро. Добротно так обматал, із скотчем, всьо как нада )
Короче я рву той кульок голими руками, зубами. На**ался так, шо аж спітнів. Зато я точно знаю, шо хєр із такого, защіщьонного, чімадана шось с***диш. Якшо в тебе, канєшна, немає із собою мачєте або автогєна в карманє, тогда да, а так нєт.
Так от, якось я витягнув там ті зайві кіло. Підбігаю до робота знову, а він... Всьо! Поєзд, тоєсть самальот, ушол! Пака! Бон ваяж!
І так, міло мнє мігаєт червоними лампочкамі, на вихад... щєнок!
Я стаю такой вєсь как послє гєніральной уборкі, яка закончілась убійствам, шмоткі по всєму аеропорту разбросани, рукі опускаються, глаза такіє балішіє і влажниє, і тут, словно спускаясь з нібєс, підходить до мене ЧЄловєк! І кажє – "хочєшь жіть, бєгі за мной!" Я хватаю двумя рукамі всьо своє майно і бєгу за нєй. Ми прориваємось крізь толпи азіатів, штучні лабіринти, стрибаєм через сумки, в мене випадає банан, хтось кричить мені в догонку – твій банан! я відповідаю – ну і х*й с нім! Це всьо нагадує сцену погоні по базару з фільму про супер-агентів. Ми добігаєм до колоритного темношкірого дірєктара багажного відділення. Мій спасітєль щось швидко п**дить на мові Жанни Дарк і Дюма. Дірєктару я явно не подобаюсь - він качає головою, хмурить брові, і ваще, судячи з його комплекції, таких, як я, він жре на сніданок, с багєтам, канєшна, он жєж француз. Вони обертаються до мене і питають, чому я не встиг здати багаж. Перебуваючи в стані афєкта я почав не просто розказувати, а і шматувати злощасний пакувальний кульок в дірєктара на очах! Далі пам'ятаю тільки як спочатку його очі сильно округлились, а потім він почав посміхатись і, здається, навіть засміявся) Певно саме це і стало вирішальним аргументом. Він схопив мій чемодан і кудась побіг. Я полегшено видихнув. Думал, ну тіпєрь то ужє савсєм всьо!
Ноооо.... снова нєт )
Чєловєк-жєнщіна поспішила мені пояснити, що моя боль тількі почалась. Ііііі , вніманіє на посадковий, тадаааа! Літак пришвартован в терміналі 2L!!! 2L Карл! А ми в 2E. І така – бєгі малиш, бєгі шо єсть сіл! Но, вніматєльно бєгі, сначала направа і потом єщо раз направа, нєпєрєпутай! І я опять біжал! Біжал как бракований гіпард! І добіжал до шатл-трамвая між терміналами. Да!! Єссс! Чекінімся в одном, сдайом багаж в другом, а сідаєм в трєтьєм! Всьо хорошо прідумалі! Дайтє я обніму етого проектіровщіка с багатой фантазієй. Всємі рукамі. За горла!
Юзабіліті спєціалістов, тут відіма, просто скидають із скали, при народженні, іба жізнь далжна бить труднай. Леонідас (с)
Так вот, в мене вже посадка почалась, а я ще трамвайчіком катаюсь. Доєхал. Далі бєгу проходити секуріті і паспортний контроль. Всім показую свій посадковий і кажу, шо п**дєц, не встигаю, ну а всім похєр. А все тому, що ті хто пройшли цей аеропорт аж до цього рівня складності, вже нормально хлєбнулі жізні, і як правило, теж запізнювались. Та і я ,відіма, вже нікісла, перерасходував ліміт свого ангела-охоронця на сьогодні. Він точно надпив із флягі, єщо в той момент, коли ми в закриваючіся двері шатло-трамвая забігалі, а зараз вже савсєм в хламіну. Я навіть задумався, чи безпечно мені сідати в літак з такими труднастямі. Но я рісковий парєнь, могу і просрочєниє пільмєні с'єсть, так то.
На гейт я забігал в полнам одіночєствє та під звук свого прізвища в дінаміках аеропорта. Відчуття були такі, ніби я перетинаю фінішну пряму в якомусь забєгє на вижіваніє. Не вистачало тількі конфєті і феєрверків.
Треба отдать должне співробітникам ліній айрфранс, які незважаючи на всю роботизованість системи, поступали по людські, та помагали таким рас***дяям, як я ) Знаю, звучить це всьо трохи є**но, тіпа то моя вина, треба було за трафіком прослідкувати, і ваще я анархіст-корупціонер, хотів овервейт гуманітарки провезти ) Але знаєш %юзернейм%, головне результат, – а він такий, що я пишу ці строки сидячи в літаку, на пів дорозі до Києва, а в вухах грає – "ві ар хуманс афтер алл"

Мораль, много моралі:
1. Опасайся аеропорта – Шарль Деголь. Сірієзлі. 2 години до початку реєстрації, не є гарантією успіху. Перевіряй трафік в місті, будь готовий їхати, супер повільним, потягом з Гару Де Норд.
2. Раніше мені проканувало з невеликим овервейтом, люди на чекіні на то не звертають увагу. То як із обмеженням швидкості , дозволені 70 км/г на годину, але до 85 км/г ще ок. А вот робота так просто не на**еш, в нього чітке да/нє.
3. Не тушуйся! Дій! Не соромся просити про поміч, навколо завжди є люди, які із задоволенням прийдуть на заклик. Люди супер соціальні істоти, і навіть в таких люде-ненависників як я, ці інстинкти зашкалюють. Врештірешт, кожен підсвідомо хоче врятувати світ, хоч разочічєчєк