Квиток на маршрут Цюріх-Відень залишився ще з літа, тоді довелося викласти 750 USD за подорож в 2 сторони.Отож на с-бані я швиденько дістався аеропорту, поблудив, найшовши потрібну стійку реєстрації і виявив величезну чергу до всіх чотирьох, які в той час працювали, стояти в черзі я не хотів, тож попрямував до автоматів self-check-in, два з них чомусь вперто не хотіли працювати, то ж я вирішив домордувати третій, але він також вперто не хотів давати місце від Відня до Львова, то ж після 3-ї спроби я звернувся за допомогою до співробітниці аеропорту, яка тусувалася поряд, вона чемно пояснила мені, що на рейс після пересадки я не можу обирати місце, а мушу брати те, яке автомат дає, то ж я пройшов процедуру ще раз, дістав посадкові талони, здав свій багаж без усіляких черг і після пас. контролю попрямував в зал очікування, полазив трохи по дьютіфрі (які не здалися мені дуже «дешевими») я всівся споглядати літаки, що сідали-злітали за вікном. Трохи посидівши попрямував на секюріті-чек, і сидів вже біля вікна перед гейтом, вид там був ще кращий, в той час приземлився навіть такий антикваріат, як АН-24
, невідомо звідки прилетів. Також зауважив дуже подібний на літаючий металолом Фоккер-100 MALEVа ... З невеликим запізненням почалася посадка на Фоккер-100 АUА, названий на честь міста-героя Риги… Літак був таки сильно покористований, комфорт можна було назвати ненавязливим, вільних місць в економ-класі не було, лише кілька в бізнесі, який, як відомо, від економу відрізняється лише іншим меню та вологими серветками перед ним, а відокремлюється лише шторкою. За мною в наступному ряду місця займала сімя хорватів, двоє дорослих і 5 дітей від 1 до 10 років...Як вони давали їм раду – я не знаю, часом з одним годі дати ради... З запізненням хвилин на 20 ми таки порулили на зліт, злетіли якось важкувато і попрямували на Відень. Їжа, яку пропонували в салоні економу – ганьба навіть для якихось авіаліній з «чорного списку» - то був сендвіч на половинку скибки чорного хліба з прозорими шматками дешевого сиру та шинки, щедро политим соусом, який в Україні називають хроном... 
Їсти то було неможливо, також можна було взяти напої, я надав перевагу воді, на щось інше не відважився... Приблизно вчасно прибуття до Відня шеф пробурчав, що будемо сідати і про погоду в Відні – нас чекав сильний вітер, що стало доволі сильно відчутно, ми знизились , під хмарою показався Відень, проте ми чомусь не сідали, а навпаки знов набрали висоту, одним словом зробивши десь 3 кола над Віднем літак таки пішов сідати, над полями-тракторами, літак сильно калатало, всі помітно нервували і вже в той момент, коли мали торкнутися замлі з лівого боку почувся дивний звук, ніби щось черкнули крилом (не знаю що то було) і літак з гучним звуком гахнувся об землю...Народ так трохи «взвизгнув» 
, але коли літак почав гальмувати всі заспокоїлись...Довго вивантажувались, в один бус впхали всіх 100 пассажирів з дітьми-візками тощо і було доволі тісно... В транзитному залі я тихенько поплівся до свого гейту на пересадку, невідомо чого, але рамка на мені почала пищати і мене обшукали як останнього терориста, взагалі персонал був чомусь нервовий і поводився нахабно... Зрештою біля гейту в залі сиділо багато земляків, певажно по дорозі з Італії , додому на свята, пара студентів по вигляду і тд. Перед посадкою довелося попрацювати перекладачем – стюарди потребували щоб хтось перекладав запрошення для іноземців в Україну і не могли второпати що то таке і чи є то підставою для вїзду в Україну. Стюарди подякували за допомогу з оскалом на всі 32 і сівши в бус ми порулили до CRJ, який стояв в затишному і далекому куті, літак теж на своєму віку бачив види, дуже тісний, бруднуватий і незручний. Весь економ був забитий, 8 місць бізнесу – пусті, стюардеси складали туди «ручну кладь», яку ніде було запхнути... Після зльоту стюардеси погнали роздавати ті ж самі паскудні сендвічі і напої, я їжу брати відмовився, очевидно за то симпатична стюардеса щедро окропила мої джинси кавою...
, Правда вся зачервонілась, і мало не почала втирати то все діло рушником, та я позбавив її необхідності робити таку незвичну роботу. На підльоті до Львова шеф щось буркнув і ми пішли на посадку, мотори несамовито гуділи, навколо хмара мокрого снігу і завірюха, відчули, як випустили шассі, тут хмара снігу розступилася, показався іподром та стрийський автовокзал і попри дахи навколишніх хат ми таки доволі гучно сіли на львівську полосу... Далі був контроль, для мене він пройшов доволі ввічливо та швидко, проте до деяких пассажирів очевидно заробітчанськоо вигляду митники виявляли підвищений інтерес. Невідомо для чого, але після пас. і митного контролю стояв ще один міліціонер і перевіряв паспорти перед виходом...Давно налаштувавшись протестувати Wizz, я спланував диковинний маршрут назад через Дортмунд, квиток купив ще в жовтні до зміни розкладу і тоді ж купив акційний квиток Швайц-Спеціаль за 29 Є, який після зміни розкладу довелось здати, а купив вже новий на нічний маршрут Дортмунд-Цюріх в першому класі за 49 Є. У Львові в аеропорту я був за 1.5 год до відльоту, в головному залі штовхалися бажаючі вилетіти до Варшави, а по радіо було сказано, що реєстрація на Дортмунд проводиться в «4-ому проході», то я розпитавши, що то є «хлівчик» з лівого боку від головного будинку потупав туди, черги не було, мене кілька хвилин розпитували про то, чи можу я летіти через Німеччину, і трохи дістали, тоді я вже трохи жорсткіше пояснив які документи я маю і як вони діють... Мені дали посадковий без місця, просвітили сумку та рюкзак, вуйко в залі поставив сумку на візок, на пасс контролі мене ввічливо запитали де я їду і штампанули пас, і я опинився в залі для очікування з «офісними кріслами», трохи поговорив з парою приємних сусідів і ми зауважили, що десь хвилин на 20 раніше часу прилетів борт WUA з Києва, буквально через 20 хв підігнали автобуси і ми вирушили до літака, спочатку посадили тих, хто мав пре-боардинг, пассажирів з дітьми та пана з костилями, а потім вже пішли решта, на задніх дверях людей було менше і нам натякнули, що можна йти й туди. Ми чемно всілися, літак класний, крісла зручні, при рості 1.85 я не відчував незручності через «зменшені проміжки між рядами», заповненість десь 70 %, всі всілися і літак рушив, дівчата ледве стримуючись від сміху провели інструктаж, тричі перевірили ремені, вікна і телефони і ми пішли на зліт. Не дивлячись на славну якість львівської полоси зліт пройшов нормально і легко. Летіли ми десь з півтори години і прибули до Дортмунда хвилин на 15 раніше часу. Стюарди були дуже чемні, напої безплатно, кільком пассажирам вони таки продавали якусь їжу в алюмінієвих тарілочках, що – не зауважив. Посадку шеф здійснив вище всяких похвал, майже невідчутно, народ влаштував овацію. Після пасс контрою взяв свій багаж, попрощався з супутниками і потупав в кафе на 1 му поверсі, трохи перекусив, випив кави і користаючись спотом поліз в інтернет. Проте мені то швидко набридло і дурна звичка кругом полазити погнала мене до шаттла на вокзал, я пригадував що на багатьох вокзалах є так звана лаунж, куди з квитком першого класу пускають на халяву і можна в нормальний умовах посидіти і зачекати поїзда, проте вокзал Дортмунда – не той випадок. Висловлюючись україінськими термінами - це страшний бомжатник, де не те що сісти, а й стати ніде, я запхав сумку в сховок і поплівся гуляти в привокзальний район, який виявився темним, брудним і неприємним, в багатьох нім. містах до 22 життя ще б"є ключем, проте Дортмунд о 20 вже збирався до сну... Мені повезло, що на дворі було не так вже й зимно, то ж я поплівся назад і десь з годину на пероні разом з черговими зустрічав і проводжав потяги переважно в напрямку Кьольна. Ну і вже дочекався прибуття свого ІСЕ Кіль-Базель. То був ІСЕ 2, тобто старішої моделі, новіші ІСЕ 3 в даний чам масивно перевіряють з причини тріщин в осях, після двох випадків, які дивом не закінчились чимось дуже злим...
В салоні першого класу було ...4 пасажири зі мною включно. Салон просторий , крісла шкіряні з підголовниками, все чистенько, в ряд крісла за схемою 2+1, між кожними четвертими рядами розкладний столик, в кожному вагоні крім салонних місць є 3 купе по 6 місць з столиком, після Кьольна коли в салоні залишилось 2-є людей - я і старша пані, до нас підійшов провідник і любязно запропонував пересісти в вільні купе, розкласти ручки на кріслах і завалитись спати, то ми скористалися його пропозицією і до Базеля я їхав один в купе, доволі незле виспався і мене вже розбудив прибиральник, який сів на німецькому вокзалі Базеля і вовтузився в проході. До слова макс. швидкість яку я зауважив на табло було 255 км/год десь біля Майнца. В самому Базелі з поїзда вийшло порядку 40 людей і посунули по своїх пересадках. Мій ІСЕ Базель-Цюріх був зовсім не ІСЕ а звичайний потяг з сидячих вагонів, які багато бачили на своєму віку, але поїзд біг дуже жваво при зустрічному русі шиба з протилежного боку видавала звук, ніби збиралась вилетіти з рами, проте до Цюріха вона таки втрималась. Отож такий вийшов нарис, можливо трохи задовгий...
З того підсумок – раджу користуватися Віззом, комбінувати з залізницею чи іншими літаками в тому числі й з Дюссельдорфа (то десь година їзди від Holzwikede- найближчої до аеропорту Дортмунда залізничної станції).
Кілька хвилин роботи в інтернеті дозволяють підібрати маршрут , який економить близько 70% грошей порівняно з, для прикладу, AUA.
Віззу побажання тримати сервіс на такому ж рівні і не зазнаватися, ходять вперті чутки, що з літа на Україну рветься Germanцings, зокрема на лінію Берлін-Київ...
)
