Bagach писав: ↑17 вересня 2021, 10:32
Жуть в том, что тогда хорошо жили разве что семьи номенклатурщиков и нуворишей-рэкетиров. Обычные семьи учителей и врачей даже в Одессу не могли себе позволить поехать, довольствуясь отдыхом на местном городском пляже.
Що значить "хорошо" - це ж відносне поняття. Мої батьки - військові, принципово нічим не відрізняється розмір зп від вчителів чи лікарів, хіба що затримували рідше і ще давали продуктовий набір (до сих пір десь стоїть металева каністра від угорської, здається, олії). Ми їздили двічі у військовий санаторій у Вінниці відпочивати, один раз в Судак на 3 тижні (санаторій ВПС), ще з школою нас возили на оздоровлення (Сергіївка, Ясіня), але це вже через Чорнобильську зону. В 1990х були проблеми, але й було відчуття, що постійно з'являється щось нове і цікаве: перша Мівіна, перша кольорова вода в пет-пляшках, одяг, взуття, фільми. Так, люди брали городи, поверталися з великих міст у малі, щоб паралельно можна було обробляти землю, але маленькі міста - це не депресивні резервації, навпаки, діти там мали більше простору для розвитку, порівнюючи з панельними гетто великих міст.
Пам'ятаю, коли в 1996-му у мене померла бабуся по батьковій лінії і ми з ним зібралися летіти в Башкортостан на похорони, тоді були знижки по учнівському, але в мене його не було, а це були весняні канікули, чи що. Мама швидко зв'язалася з директором і він прийшов в школу і зробив мені учнівський, а я його забрав. В Уфу я так і не полетів - батько полетів сам, може дійсно дорого було б удвох. Квитки були Трансаеро. Той буклет до сих пір зберігається десь, він мене дуже вразив якістю поліграфії. Не знаю, чи то були вже Боїнги, чи все ще Ту-шки, бо батько згадував, як їм американці в Кабулі в 80х давали посидіти в Боїнгу - це було для них дуже круто.